(НЕ)погана людина
Колись, йшовши по вулиці нашого міста, я помітила хлопця. Так, у мене тут щирий щоденник, то будемо намагатися говорити правду. Я охрестила його в своїй голові «стрьомний хлопець, наркоман якийсь». Він шатався, йшов прямо на мене і, здається, зовсім не бачив мене. Дивився наче наскрізь. І тут він рухнув прямо під мої ноги, а я відстрибнула. Він смикався на асфальті, а я просто дивилася на нього. Наче заціпило. Навколо стали збиратися люди. Підбіг один чоловік. Вправно однією рукою (в іншій була сигарета) він перевернув чоловіка на бік. Крикнув, щоб викликали швидку. Я пішла далі за своїми справами. Сама собі говорила, що йому точно допоможуть, вже викликали швидку, а чоловік з сигаретою, як видно, знає, що робити. На відміну від мене. Це сталося давно, і всі роки потому я ставила собі одне-єдине питання: чи погана я людина? Чи допомогла би йому, якщо навколо не було б нікого? Я не можу відповісти на це питання. І це ЖАХЛИВО. Це точно не те, що говорять вголос чи пишуть текстом. Я з жах...